Найближчі покази:
07 грудня 2025 року, 18:30 неділя м. Київ,
Арт-Братислава
купити квитки
Емоційна трагікомедія про любов, дитинство, ненависті і прощення.
Україна, Київ, 1977 рік. Хлопчик Сашко, учень другого класу, живе з бабусею і дідусем, бо його мати "проміняла його на карлика-кровопивцю і повісила на шию бабусі важким хрестом". А у бабусі є довідка від лікаря, що вона психічно хвора ...
Вистава-сповідь, вистава-очищення. Вистава про дитинство всіх, хто хоч трошки застав цей період історії нашої країни. В якому були книжки про Алісу та Всеволода Нестайко; мультфільми в неділю о 14:00; іграшкова залізна дорога; халабуди з гілок в занедбаному дитячому садочку; ігри на недобудові; радість від 37,5 (не треба іти в школу); момент, коли в перше осягнув, що дитинство не вічне. Як і життя…
І в кожного була така бабця. Або дід. Або дядько. Або навіть й батьки. Які любили тебе так, що іноді ладні були «задушити» своєю любов’ю…
Формат вистави - творчий експеримент. Тому, що восьмирічного хлопчика грає зовсім не хлопчик. А неврівноважену бабусю – аж ніяк не бабуся...
Також варто попередити, що у виставі звучатиме файна та відбірна українська лайка. Тож з дітьми приходити можна – під вашу відповідальність.
Коментарі (20):
Знадобилось два дні, щоб враження трохи відпустили. Цю виставу має обовʼязково подивитись кожна людина, особливо в наш час. Я сміялась, плакала, ненавиділа бабусю, співчувала їй, співчувала хлопчику, сміялась разом з ним. Потім ми з подругою навіть посварились, бо вона була повністю на стороні Саші і мами, а я - на стороні бабусі. А після вистави я подзвонила мамі і сказала, що дуже її люблю, хоча останнім часом стосунки в нас не дуже.
І величезна шана акторам. Всіх їх багато разів бачила і люблю гру Сергія, Вікторії та Ірини. Але ТЕ, що вони зробили в цій виставі - це вже за гранню майстерності чи таланту. Це - геніально. Спойлерити не буду, просто прийдіть і подивіться. Колишнім ви вже не будете.
люблю Чорний квадрат, був на незліченній кількості вистав, кожного разу аплодував, як востаннє, але вчора... вийшов мовчки, як заграла весела музика, прийшов додому, налив собі коньяку і випив за "упокой" моїх дитячих років. занадто багато з подій у виставі відгукнулося у моєму житті, сварки, бійки, розлучення батьків, дорікання бабусі, репресії, все, що було поховане під багаторічною товщею спогадів, вчора спливло в пам'яті, спливли всі емоції, які переживав у ті роки, це зовсім не ті емоції які хотілося б пережити знову. був момент, коли сльоза потекла по щоці, я був на місці того Саши. як на мене, вистава ділить людей на дві частини: одна згадує все те лайно, що пережила в дитинстві, а друга не розуміє, бо вони жили в нормальних сім'ях і не переживали усього цього
Це найкраще,що я бачив в Чорному Квадраті. Враження і емоції не відпускають досі.
Думаю,що відгуків за цю виставу у вас вистачає і без мене.
Але..
Я сиділа і плакала так,що в мене аж голова почала боліти.Мені ця вистава дууууже відгукнулася.Десь я побачила себе,десь свою бабцю,десь знайомого чи давніх сусідів.
Любов може приносити не тільки щастя,радість,крила і метеликів в животі…
Іноді буває така любов яка навіть не дає вирости крилам,або ламає їх ще маленькими…
Сьогодні на сцені були дві дівчини які як виялося з того самого міста звідки і я.
А ще кажуть що Козятин це болото.Не фіга!!!!
Я повірила кожному слову і букві
Відвідали «Бабусю суворого режиму». Вистава вразила атмосферою, яка одразу перенесла у забуті радянські будні, де відбуваеться дует дуже суперечливих остбистостей, бабці (Сергій Федорчук) і їі онука (Вікторія Вахрамєєва). Ми споглядаємо за історіями самотніх людей, життя яких, на перший погляд, дуже буденно, але спотворено складними обставинами, випробуваннями та бідністю, що була, як я сама памʼятаю, ознакою більшості радянських людей.
Живі, повні лайки діалоги, де біль та любов, турбота та жорстокість, самопожертва і ненавість до себе, світу та близьких гойдають тебе в різні боки. Воронка сюжету та яскраві характери персонажів миттєво переносять тебе у спогади, і ти перестаєш розуміти, де твоє власне минуле, а де образи, створені блискучою грою майстрів. Останні хвилини вистави настільки приголомшливі та щирі, що виникає відчуття сну, де чужий досвід здатен змініти і реконструювати життя.
Ця вистава — подорож у щось глибоко особисте. Вона болюча, чесна й точна. Вона залишає багато запитань: що є любов, прощення, прийняття життя як воно є.
Дякую.
Ця вистава - часовий зсув, який допомагає зцілити минуле, та завдяки цьому зцілити сучасне та майбутнє. Відчула, що "непробачення" батьків, колишніх, да і взагалі себе - це смачна іграшка, яка дозволяє триматися за створену собою ж реальність через свої реакції. Дякую, актори ❤️
Останній монолог порвав на шматки.. І дякую Сергію Федорчуку за слова після оплесків, що ми всі зараз травмовані, і вистава зокрема про те, щоб не травмувати інших через свої травми.
Піду в вересні повторно.... Щоб остаточно пробачити тих близьких, кого ніяк не можу зрозуміти. І зізнатись собі, наскільки важлива людині любов, якби вона цю потребу не реалізовувала.
Це перший спектакль по мотивам книги, який не розчарував. Мабуть, мої книжкові світи та фантазії занадто яскраві і емоційні, коли я їх проживаю з книгою, тому всі попередні спроби подивитись і пережити те, що читала ще раз - провалювались. В цій постановці- актори надпотужні, через 5 хвилин забуваєш, що стать акторів та героїв - це протилежні речі. Саша - хлопчик страхи якого відчуваєш , а бабушка - це скарб. Сміялась і плакала. Фінальна сцена порвала на шматки... Окрема подяка за фінальне слово про особисту травму у кожного, несвідоме намагання перенести її на дорогих нам людей та нагадування частіше говорити про любов тим, до кого її відчуваєш.
Це було наймовірніше! Але другий день я під впливом вистави. Неймовірна гра акторів , віриш в кожне слово, в кожну дію!
Дякую вам!
Слухайте, одна з найкращих вистав за весь час, що бачив у вітчизняному простору! І тебе смішать яскраво, і життєва драма, і фантастична гра акторів, і надзвичайна дуальність основних песонажей, неперевершені ідивідуальні перформанси!
Це шедевр. Я не памятаю, щоб мене так кидало в різні емоції під час вистави і так довго не відпускало після. Актори - ви надзвичайні! Як ви так перевтілились, як змогли передати всі ці емоції - я не уявляю. Це величезний труд, велична вистава, яку треба подивитися кожному. Особливо в наш час!
Потрясающая постановка! Высший БАЛ! Молодцы! ????????????????????????????????
Потрясающая постановка! Высший БАЛ! Молодцы! ????????????????????????????????
Доброго дня, шановні глядачі. 9 серпня мала відбутися вистава, але через непереборні обставини і погрози деяких організацій виставу довелося перенести на 2 вересня. Всім глядачам було запропоновано або зберігти квитки, або повернути гроші назад. Усім, хто попросив повернути, гроші вже повернуто (якщо раптом так сталося, що ви хотіли повернення, але не отримали - напишіть, будь ласка, ще раз на почту s.fedor4uk@ukr.net. Повернень було не те щоб багато, але когось могли пропустити). Вистава відбудеться 2.09 у Арт-Братиславі: ті, хто залишив квитки собі, може розраховувати на те саме місце, яки вони купили.
Ми цінуємо наших глядачів і хочемо запевнити, що у будь-яких форс-мажорних ситуаціях ми піклуємось в першу чергу про ваші інтереси і комфорт.
Дякуємо за розуміння і за те, що залишаєтесь з нами.
Слава Україні!
Доброго дня, шановні глядачі. 9 серпня мала відбутися вистава, але через непереборні обставини і погрози деяких організацій виставу довелося перенести на 2 вересня. Всім глядачам було запропоновано або зберігти квитки, або повернути гроші назад. Усім, хто попросив повернути, гроші вже повернуто (якщо раптом так сталося, що ви хотіли повернення, але не отримали - напишіть, будь ласка, ще раз на почту s.fedor4uk@ukr.net. Повернень було не те щоб багато, але когось могли пропустити). Вистава відбудеться 2.09 у Арт-Братиславі: ті, хто залишив квитки собі, може розраховувати на те саме місце, яки вони купили.
Ми цінуємо наших глядачів і хочемо запевнити, що у будь-яких форс-мажорних ситуаціях ми піклуємось в першу чергу про ваші інтереси і комфорт.
Дякуємо за розуміння і за те, що залишаєтесь з нами.
Слава Україні!
Когда любовь хуже проклятья...
Это было честно! Я прожил судьбу главного героя во время просмотра. Огромное спасибо Виктории!
Сергей в своем образе необычен, но, как всегда великолепен.
Зал смеялся и рыдал. Иногда одновременно.
Не передать словами, что вы со мной сотворили вчера. Вы разорвали мою душу на тысячу кусочков. Я смеялась, рыдала, сопереживала. Конечно, больше всего эмоций дала бабушка в исполнении Сергея Федорчука. Я её то ненавидела, то жалела, то смеялась над её фразочками. Однозначно, в этом спектакле всё очень многогранно, здесь нет стопроцентов плохих или хороших персонажей. Мальчик Саша - несчастный страдалец, отобранный у матери (или брошенный ею) в какой-то момент решает столкнуть с лестницы свою одноклассницу. Мама, которая так долго принимает решение забрать сына...
Режиссура и игра актеров - просто высший бал. Через пять минут спектакля я забыла, что бабушку играет мужчина, а мальчика - взрослая актриса. Для меня они до конца спектакля остались бабушка и внук. И в детстве у меня было похоже. Правда, у меня таким был дедушка, и я с ним слава богу не жила, но когда меня на лето отправляли к дедушке с бабушкой -это была мука.
Спасибо за все чувства и эмоции, которые вы мне дали. Спектакль очень рекомендую!
Шикарный спектакль ! Советую всем сходить , эмоций будет много и разных . Смотреть одно удовольствие , актеры замечательные , одним словом шедевр ????
Шикарный спектакль ! Советую всем сходить , эмоций будет много и разных . Смотреть одно удовольствие , актеры замечательные , одним словом шедевр ????
Ранее не видела никогда в афише этого спектакля, хотя я частый гость в «Квадрате». Была в Киеве 21.09.21 на этом шедевре. Виктория, Мария - это восторг! Сергей… тут слов нет, один поклон. Как, ну каааак в человеке может жить такой талантище! Пару лет назад читала Санаева, смотрела фильм. Это все сильно. Спектакль- более, чем мощно
Ребята, спасибо за эмоции, за улыбки, за слёзы. Искренне вас люблю. Половина зала пустая, я вам скажу, это преступление не пойти на такой спектакль, актерам бы сам Станиславский поверил!
Все наши действия, сказал Клаус Джоул в "Посланнике", — это или посылание любви, или крики с просьбой о любви. Остро прочувствовала это, когда смотрела спектакль Сергея Федорчука "Похороните меня за плинтусом". В основу легла одноименная повесть Павла Санаева.
- Он только тебя любит, а я рада и обманываться, — через запертую дверь говорит мать своей дочери, пытаясь вернуть выкраденного внука. Перед смертью бабушка, буквально до безумия/тоталитарно любящая своего 8-летнего внука, молит о прощении и любви: "Я скоро умру, он и так тебе достанется. Отдай мне его".
На кону, меж двух огней — душевно нездоровой бабушкой и отчаявшейся вернуть сына матерью — любовь и привязанность ребёнка. Мама или бабушка? Слишком сложный выбор для восьмилетнего мальчика. Возможно ли, чтобы ничья психика не пострадала?
Морально тяжёлый спектакль, но проник в меня сквозь кожу и оставил внутри неизгладимый след. Местами душило отвращение к человеческому безумию, ломающему людей и судьбы; местами — слёзы жалости к каждому несчастному в этом треугольнике недолюбви.
Виктория Вахрамєєва настолько честно сыграла этого бедного мальчишку, что я поверила ей.
Маша Ткачик блеснула, как луч, в этом царстве мрака и поразила своей хрупкостью.
Сергей Федорчук до мозга костей потряс своей несчастной ополоумевшей бабушкой.
Сильные персонажи. Талантливые актёры. У меня просто не хватает слов — высказать всё прожитое с этим спектаклем. Значит, надо помолчать. Просто сходите и посмотрите сами.
P.S. Я смогла попасть только на третий показ спектакля и очень рада, что наконец-то!
