«прямая речь»

Ми йдемо...

Спочатку рахували дні, тижні, тепер уже – роки.
Ми пройшли два роки і йтимемо далі, так чи інакше, з любов'ю та ненавистю водночас.
Через усе втрачене та знайдене.
Через неможливе та можливе.
Через багато чого, про що можна тільки мовчати й плакати.
Але ми йдемо. Ми не здаємось.

Жити всередині урагану нестерпно, але обов'язково треба.
Грати у театрі посеред війни складно, але обов'язково треба.
Потрібно залишатися Людиною. Потрібно не втрачати в собі вміння сміятися, радіти та любити.
Якщо ми розучимося це робити, то це вже не будемо Ми...

Приходьте до нас, ми повернемо вам відлуння довоєнного життя.

 
 

Команда